Історія чеської мови

Чеська мова, або як її м’яко називають чехи — «чештина», розвивалася поступово і невпинно змінювалася, перш ніж набула свого сучасного вигляду. Розповідає автор блогу GoStudy Олександра Баранова.

Історія розвитку чеської мови включає кілька етапів, які нерозривно пов’язані зі становленням самої чеської держави

Чеська мова входить до складу групи слов’янських мов, куди відносяться також старослов’янська, болгарська, сербська, хорватська, словенська, словацька, польська, російська, білоруська та українська мови. Подібність у написанні та вимові багатьох слів пояснює загальне походження від праслов’янської мови. Після того як слов’янські народи почали розселятися регіонами, які вони займають досі, мовні відмінності стали помітнішими.

У цій мовній групі виділяють три гілки: східнослов’янську, західнослов’янську та південнослов’янську. Чеська та словацька мови включені у «західну» гілку, тоді як російська, білоруська та українська відносяться до «східної». Початком становлення та розвитку чеської мови як самостійної одиниці вважають кінець першого тисячоліття нашої ери. Значні зміни у мові збігалися з ключовими етапами чеської історії.

• Найдавніший етап: кінець X століття – середина XII століття.

З цього періоду не залишилося жодних письмових свідчень. Для записів використовувалася латина та старослов’янська мова.

• Феодальний етап: середина XII ст. – кінець XIII ст.

У цей час з’являються перші чеські переклади окремих слів та фраз. Для їх написання спочатку використовувався лише латинський алфавіт, проте протягом XIII століття стали з’являтися диграфи та триграфи – послідовності з двох або трьох літер, якими записувалися звуки, що не мають латинського еквівалента. Наприклад, “ш”, тобто. сучасне “š” писали як поєднання “ss”. Найбільш раннім письмовим свідченням вважається Літомержицький капітул (чеш. Zakládací listina litoměřické kapituly), де чеською мовою було написано два речення.

• “Літературний” етап: XIV століття

У XIV столітті чеською мовою пишуть літературні твори різних жанрів. Поступово «чештина» починає проникати й у адміністративні документи. Продовжується використання диграфів “ye”, “rz”, “zz”, “ss”; літери “i” і “y” при цьому вважаються взаємозамінними.

• “Гуситський” етап: XV століття

До цього моменту письмова та усна чеська мова суттєво відрізнялися – у писемності не були присутні розмовні елементи. У XV столітті поступово формується т.зв. народна мова, і відмінності починають стиратися.

Тоді ж, за рішенням церковного реформатора та ректора Празького університету Яна Гуса, було проведено реформу чеської мови. Для спрощення писемного мовлення він вперше застосував систему діакритичних знаків, відомих нам як «чарка», «гачек», «кроужек». Довгі голосні стали позначатися «чарками» та «кроужком», а поєднання кількох приголосних замінив «гачек». Диграф було збережено лише для позначення літери «ch».

• «Гуманістичний» етап: XVI століття – початок XVII ст.

Новий виток історії розвитку чеської мови ознаменувався його активним застосуванням у науковому співтоваристві. Гуманісти, які володіли «чештиною», докладали багато зусиль для її покращення з погляду граматики та словникового запасу.

Після винайдення друкарства великий вплив на чеський правопис справила громада Чеських братів (чеш. Jednota bratrská). У системі пунктуації з’явилося двокрапка, крапка, знаки оклику і питання, в морфології встановилася різниця між іменниками,що позначають істот та неістот чоловічого роду. Наступним кроком на шляху до сучасної форми чеської мови стало видання підручника – праці Вавржинця Бенедикта Нудожерського «Дві книги про чеську граматику 1603 року». Перші спроби систематизувати граматику зробив письменник-гуманіст та перекладач Ян Благослав ще 1571 року. Проте вважається, що його версію «Чеської граматики» було недостатньо доопрацьовано.

Зразком літературного писемного мовлення на той час вважався новий переклад Біблії (чеш. Bible kralická).

• Етап бароко: XVII століття – кінець XVIII століття

Період розквіту чеської мови змінився її занепадом через приєднання Богемії до володінь Габсбурзької імперії. Втрата незалежності призвела до того, що офіційною державною мовою стала німецька або, як називають її чехи, «німчина». Німецька завоювала культурний простір: нею розмовляла аристократія, писалися книжки і видавалися наукові праці. Германізми поступово проникли і в чеську мову, яка залишилася в активному спілкуванні у простого населення та в емігрантських колах за кордоном.

• Етап відродження: кінець XVIII – XIX століття

У цей час розпочався процес формування сучасної Чехії, що супроводжувався відродженням чеської мови. До ідейних натхненників і ключових постатей належали письменники, історики, педагоги, вчені, перекладачі та видні творчі діячі, як-от: Йозеф Юнгманн, Божена Нємцова, Магдалена Добромила Реттігова, Ян Євангеліста Пуркіне та інші. Усі вони сприяли розширенню словникового запасу чеської мови та очищення її від германізмів. Важливу роль в історії чеської мови відіграв Йозеф Добровскі. Він видав низку нарисів, у яких сформулював основні граматичні правила «чештини», зокрема розділив дієслова на класи. У першій половині ХІХ століття вийшов п’ятитомний чесько-німецький словник Йозефа Юнгмана, а в 60–70-х роках з’явилася перша чеська енциклопедія.

• Етап сучасний: XX століття – теперішній час

Вже з 40-х років XIX століття володіння літературною чеською мовою перестало бути привілеєм вищих верств суспільства. З обороту поступово зникали архаїзми, скорочувалася кількість складних синтаксичних конструкцій, мова набувала все більш живих, народних рис.

Іноземні студенти вивчають чеську мову з метою подальшого навчання в Чехії.

В 1902 були видані «Правила чеського правопису» Яна Гебауера, де він висвітлив основні правила морфології. У 1920 році чеська мова отримала офіційний статус. Німецька окупація під час Другої світової війни загрожувала знову привнести германізми до активного словника чехів, проте істотних змін не сталося.

Протягом століття чеська мова зазнала кількох «домашніх» реформ; останню версію правил правопису було встановлено Інститутом чеської мови при Академії наук у 1993 році. Зі зростанням популярності англійської мови та впровадження її у шкільну освіту «чештина» стала збагачуватися американізмами та англіцизмами. Для вимови та відмінювання іноземних слів також існують правила.

Протягом століття чеська мова зазнала кількох «домашніх» реформ; останню версію правил правопису було встановлено Інститутом чеської мови при Академії наук у 1993 році. Зі зростанням популярності англійської мови та впровадження її у шкільну освіту «чештина» стала збагачуватися американізмами та англіцизмами. Для вимови та відмінювання іноземних слів також існують правила.

Існує кілька рівнів «спільної чеської», до яких може освоїти мову іноземець. Вони відповідають європейській системі CEFR та позначаються А1, А2, В1, В2, С1, С2. Перших трьох рівнів достатньо для нескладного побутового спілкування, рівні В2-С2 припускають дуже гарне володіння мовою для навчання чи роботи.

Незважаючи на схожість чеської з іншими слов’янськими мовами, її не так легко освоїти, як здається на перший погляд.

Необхідно:

• приділяти багато часу вивченню граматики,
• регулярно тренувати письмову мову та сприйняття на слух,
• читати літературу в оригіналі,
• прагнути до постійного спілкування з носіями мови,
• знайти відповідний саме вам спосіб вивчення мови,
• консультуватися із професійними педагогами.

Дотримуючись цих правил, можна повноцінно опанувати сучасну чеську мову.